Лексикографія

Усі слова української мови збираються і систематизуються в словники. Словник - зібрання слів (іноді словосполучень), розташованих у певному порядку, з певними супутніми поясненнями залежно від його призначення. Словники бувають короткі (до 30 000 слів), середні (70 000 - 80 000 слів) й повні (понад 80 000 слів).

Розділ науки про мову, що вивчає правила укладання словників, називається лексикографією.

Залежно від призначення і особливостей побудови розрізняються такі різновиди словників в українській мові:
1. Енциклопедичні (у них подано інформацію про ті чи інші явища дійсності, країни, події, людей і т.п.):
- універсальні (Енциклопедія, Енциклопедичний словник, Словник);
- галузеві (медична, педагогічна, сільськогосподарська, народногосподарська енциклопедії та ін.).
2. Лінгвістичні (у них з'ясовується значення слів, характеризуються їхні особливості). За тим, скількох мов стосується словник, лінгвістичні словники бувають:
- двомовні (перекладні словники, бувають двох типів - загальномовні та спеціальні);
- одномовні: загальні (Словник української мови, Етимологічний словник), окремі (Орфографічний словник, Орфоепічний словник, Тлумачні словники; окремих лексичних груп: синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів, власних імен та прізвищ і т.ін.).

За мірою охоплення лексики лінгвістичні словники поділяються на загальномовні (тією чи іншою мірою охоплюють усю лексику мови, не вирізняючи тих чи інших її  семантичних категорій) і спеціальні (подають лексику тільки певного роду, певної семантичної категорії).

Одномовні словники за призначенням можна поділити приблизно на такі групи:

- тлумачні - стосуються насамперед семантики слів; сюди належать загальномовні тлумачні словники, які охоплюють більш-менш усю лексику, а також спеціальні словники фразеологізмів та крилатих слів, у яких не тільки фіксуються ці категорії лексики, а й розглядається значення окремих лексичних одиниць; словники іншомовних слів, які охоплюють порівняно недавно запозичену лексику, з'ясовують походження й значення окремих запозичених слів; термінологічні словники, у яких розкривається значення термінів із певної галузі науки;

- нормативні - утверджують сучасну літератуну норму у вживанні, наголошуванні, написанні слів; сюди належать орфографічні словники, у яких подається нормативне написання слів; орфоепічні словники та словники наголосів, що містять інформацію про літературну вимову слів; словники правильного мовлення, у яких звертається увага на можливі помилки у використанні слів, у вимові, наголошуванні їх; словники скорочень тощо;

- вибіркові - подають певні категорії нормативної лексики без обов'язкового тлумачення лексичних значень окремих слів; сюди можна віднести словники синонімів, антонімів, омонімів, паронімів, власних назв; а також словники фразеологічні (без тлумачення значення фразеологічних одиниць), прислів'їв та приказок, крилатих слів, сталих порівнянь тощо;

- генетичні - так чи інакше розкривають походження та розвиток значення слова (тобто його генезу) через його структуру, зв'язок з іншими словами; сюди належать насамперед етимологічні словники, які з'ясовують походження слів та зміни в їхньому значенні й звуковому оформленні; морфемні й словотвірні, які розглядають будову слів, а також певною мірою зворотні (інверсійні) словники, у яких слова розташовано за алфавітом кінця слова;

- функціональні - відображають вживання окремих лексичних одиниць, можливості поєднання їх, використання в побудові висловлювань; сюди належать асоціативні, частотні словники; словники епітетів, рим, мови окремих письменників;

- ненормативної лексики - реєструють лексику, пов'язану з тими чи іншими періодами існування мови, з окремими групами мовців; сюди належать історичні словники, які подають лексику певної історичної епохи; діалектологічні словники, що фіксують лексику якоїсь місцевості, території; словники жаргонізмів, арготизмів, дитячої лексики.