Вживання Ь

Ь пишемо:
1. Для пом’якшення приголосних Д, Т, З, С, Ц, Л, Н (де ти з’їси ці лини): кінь, Львів, молодь.
2. У суфіксах -ськ-, -зьк-, -цьк-: український, козацький, запорізький.
3. У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -усіньк-, -юсіньк-, -ісіньк-: молоденький, молодесенький.
4. Після м’якого приголосного перед О: льон, сьомий.
5. У дієсловах на -ть, -ться: сміється, робить.
6. Після Л перед іншими приголосними: більший, сільський.
7. Після Ц у кінці слів, крім палац, плац, клац, шприц, бац та ін. словах іншомовного походження : кінець, олівець.
8. У дієсловах наказового способу: станьте, дозвольте, сядьте.

Ь не пишемо:
1. Після твердих приголосних: літопис, син.
2. Після губних Б, П, В, М, Ф: голуб, верф, сім, сипте, любов.
3. Після шиплячих Ж, Ч, Ш, Щ: ріж, велич, хочеш, дощ.
4. Після Р у кінці слова, складу: буквар, кобзар, вірте, але: Горький та ін. російські прізвища.
5. Після Н перед Ж, Ч, Ш, Щ, -СЬК-, -СТВ-: інший, український.
6. Після м’яких приголосних, крім Л, перед іншими приголосними: пізнє, людський, але: різьбяр, тьмяний, няньчити, бриньчати, женьшень, Маньчжурія.
7. Між двома однаковими буквами: рання, узлісся.
8. Після Г, К, Х, Ґ: міг, літніх, мокрий.
9. У власних назвах перед Я: Тетяна, Уляна, Омелян, Касян, Севастян, Дяченко, Касяненко, Третяк.

Але: У іменниках жіночого роду в давальному і місцевому відмінках, а також у похідних від них словах пишемо Ь після Л, С, Н та ін., якщо він є у називному відмінку: неньці (д.в.) – ненька, неньчин; хатинці (д.в.) – хатинка. А також у деяких словах: Васьчин – Васька.